Перейти до основного вмісту

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ "Собор Паризької Богоматері" Віктор Гюго

 Notre-Dame de Paris («Горбань із Нотр-Дама» англійською мовою) було опубліковано в 1830 році та швидко перекладено на багато інших мов. Сюжет розгортається в Парижі 15 століття і розповідає про Квазімодо та Есмеральду.



Але для Гюго собор Паризької Богоматері був найважливішим персонажем у книзі. Він був справді розчарований тим, що назву книжки було перекладено як «Горбань із Нотр-Дам» англійською!  Віктор Гюго написав Нотр-Дам де Парі, намагаючись врятувати собор Нотр-Дам де Парі


Метою публікації «Горбаня Нотр-Даму» було привернути увагу до занедбаного стану величезного собору в Парижі. Гюго також хотів вказати на важливість готичної архітектури взагалі.


На момент написання твору Собор Паризької Богоматері прийшов у занепад. Красиві вітражі, які ми можемо бачити сьогодні, були вивезені та замінені білим склом, щоб принести більше світла в собор.


Книга містить довгі описи самого собору, які закликали парижан визнати красу його середньовічного дизайну. Гюго мав на меті врятувати середньовічну архітектуру Парижа!


Його план спрацював. Книга була надзвичайно популярною та поклала початок періоду неоготичної архітектури у Франції та Європі. Це призвело до капітального ремонту та реставрації Собору Паризької Богоматері. Ми можемо подякувати пану Гюго за те, як сьогодні виглядає собор!
Мітки:

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Вірш "Невпевненість" Адам Міцкевич

  Вдалині від тебе не тужу, не плачу, Розуму не трачу, як тебе побачу, А проте, як часом довго не стріваю,- Все чогось сумую, все когось шукаю. I в журбі до серця підплива питання: Чи це тільки дружба, а чи це кохання? Ти з очей зникаєш, і вже я не в силі Одновити в думці риси твої милі, Хоч мені й говорить прагнення щоденне, Що ти завжди близько, завжди біля мене. Та мене хвилює давнє запитання: Чи це тільки дружба, а чи це кохання? Сумував я тяжко, та своєї скрути Не давав ніколи я тобі відчути; Без мети блукав я і втрачав дорогу, А прибившись часом до твого порогу, Входив я, сховавши в серці запитання: Чи це тільки дружба, а чи це кохання? Задля тебе навіть смерть була б легкою, В пекло я подався б для твого спокою, Хоч не маю зваги серцю наказати — I твоїм здоров'ям, і спокоєм стати. Сушить мені мозок те лихе питання: Чи це тільки дружба, а чи це кохання? Як руки твоєї дотик відчуваю, Наче в любий спокій весь я поринаю. Я б заснув навіки в тую мить, здається, Коли б не будило с...
Дописати коментар
Докладніше

Завтра, завтра і так далі... Джон Апдайк | Tomorrow and Tomorrow and So Forth by John Updike

Одинадцятий "Д", мов вихор увірвався до класу 109. Відчувши перезбудження школярів, Марк Проссер вирішив що буде дощ. Він уже три роки викладав у середній школі, а учні, як і раніше, дивували його. Вони були дуже чутливими тваринами і безпомилково реагували на найменше коливання барометра. Брут Янг забарився у дверях. У той час як коротун Баррі Снайдер хихотів собі в лікоть. Пролунав сценічний сміх Баррі здійнявся і впав, занурюючись у якусь мерзенну таємницю що треба було смакувати і пересмаковувати. Потім смішок здійнявся ракетою, сповіщаючи, що у нього, коротуна Баррі, був спільний секрет із захисником зі збірної школи. Баррі плекав своє становище блазня при Бруті, а захисник не звертав на Баррі ніякої уваги: вивернувши шию, він видивлявся щось за дверима. Але і його захопив потік тих, що напирав ззаду, як він не чинив опір… Прямо на очах у містера Проссера, подібно до вбивства, зафіксованого на фризі, що зображає життя королів і королев, хтось штрикнув дівчинку олівцем....
Дописати коментар
Докладніше

"Дитя Ноя" Ерік-Еммануель Шмітт переказ Юлії Овчаренко-Пахарчук

Десятилітній хлопчик щонеділі приходив на аукціон дітей, там обирали дітей для всиновлення. Серед публіки могли бути справжні батьки, що нарешті повернулися з війни, або подружжя, які бажали когось усиновити. Щонеділі хлопчик приходив на той поміст з надією, що його впізнають і заберуть, а якщо не впізнають, то хоча б просто виберуть. Він шукав в очах усіх прихожих знайомі обличчя та чекав на заповітні слова на кшталт: «Синку!» або «Ось він! Я хочу цього! Я його всиновлюю!». Найбільше хлопчик переживав, що його не оберуть через його взуття, бо воно було настільки діряве, і тримались купи тільки через багнюку, яка була на ньому. І якщо черевики почистити, то існувала імовірність, що вони зовсім зникнуть. Але його гріла думка про те, що лише через взуття його не можуть не обрати. Бо він старанно мився причісувався і був дуже гарним хлопчиком. "Дитя Ноя" Ерік-Еммануель Шмітт  аудіокнига Щоразу коли він чув фразу “— Можеш іти в їдальню, мій Жозефе.”  Всі його надії на те що його ...
Дописати коментар
Докладніше