Перейти до основного вмісту

"Травнева пісня" Йоганн Вольфганг Ґете 🌸



Сміється природа радо мені,
Як сяє сонце по зимнім сні!
Барвисті квіти по всіх лугах,
Пташині хори по всіх гаях,
І в кожнім серці радість, весна:
О земле, сонце, любов ясна!

Любов моя, ти світлий чар!
Ти злото ранніх нагірних хмар!
Твій подив свіжим лугам, полям,
Благословення траві й квіткам...
Дівчатко любе, дівча ясне!
Як зір твій сяє: ти любиш мене!

Як жайворонок — повітря й спів,
Як чиста квітка — росу полів,
Тебе люблю я гарячим чуттям,
Ти радістю, сміхом, новим життям
Підносиш спів мій, хвилюєш кров..
О, будь щаслива, моя любов!

Переклад М. Зерова



«Травнева пісня» (німецькою)
Mailied


Wie herrlich leuchtet
Mir die Natur!
Wie glänzt die Sonne!
Wie lacht die Flur!

Es dringen Blüten
Aus jedem Zweig
Und tausend Stimmen
Aus dem Gesträuch.

Und Freud und Wonne
Aus jeder Brust.
O Erd, o Sonne!
O Glück, o Lust!

O Lieb, o Liebe!
So golden schön,
Wie Morgenwolken
Auf jenen Höhn!

Du segnest herrlich
Das frische Feld,
Im Blütendampfe
Die volle Welt.

O Mädchen, Mädchen,
Wie lieb ich dich!
Wie blickt dein Auge!
Wie liebst du mich!

So liebt die Lerche
Gesang und Luft,
Und Morgenblumen
Den Himmelsduft,

Wie ich dich liebe
Mit warmem Blut,
Die du mir Jugend
Und Freud und Mut

Zu neuen Liedern
Und Tänzen gibst.
Sei ewig glücklich,
Wie du mich liebst!



Мітки:

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Вірш "Невпевненість" Адам Міцкевич

  Вдалині від тебе не тужу, не плачу, Розуму не трачу, як тебе побачу, А проте, як часом довго не стріваю,- Все чогось сумую, все когось шукаю. I в журбі до серця підплива питання: Чи це тільки дружба, а чи це кохання? Ти з очей зникаєш, і вже я не в силі Одновити в думці риси твої милі, Хоч мені й говорить прагнення щоденне, Що ти завжди близько, завжди біля мене. Та мене хвилює давнє запитання: Чи це тільки дружба, а чи це кохання? Сумував я тяжко, та своєї скрути Не давав ніколи я тобі відчути; Без мети блукав я і втрачав дорогу, А прибившись часом до твого порогу, Входив я, сховавши в серці запитання: Чи це тільки дружба, а чи це кохання? Задля тебе навіть смерть була б легкою, В пекло я подався б для твого спокою, Хоч не маю зваги серцю наказати — I твоїм здоров'ям, і спокоєм стати. Сушить мені мозок те лихе питання: Чи це тільки дружба, а чи це кохання? Як руки твоєї дотик відчуваю, Наче в любий спокій весь я поринаю. Я б заснув навіки в тую мить, здається, Коли б не будило с...
Дописати коментар
Докладніше

Завтра, завтра і так далі... Джон Апдайк | Tomorrow and Tomorrow and So Forth by John Updike

Одинадцятий "Д", мов вихор увірвався до класу 109. Відчувши перезбудження школярів, Марк Проссер вирішив що буде дощ. Він уже три роки викладав у середній школі, а учні, як і раніше, дивували його. Вони були дуже чутливими тваринами і безпомилково реагували на найменше коливання барометра. Брут Янг забарився у дверях. У той час як коротун Баррі Снайдер хихотів собі в лікоть. Пролунав сценічний сміх Баррі здійнявся і впав, занурюючись у якусь мерзенну таємницю що треба було смакувати і пересмаковувати. Потім смішок здійнявся ракетою, сповіщаючи, що у нього, коротуна Баррі, був спільний секрет із захисником зі збірної школи. Баррі плекав своє становище блазня при Бруті, а захисник не звертав на Баррі ніякої уваги: вивернувши шию, він видивлявся щось за дверима. Але і його захопив потік тих, що напирав ззаду, як він не чинив опір… Прямо на очах у містера Проссера, подібно до вбивства, зафіксованого на фризі, що зображає життя королів і королев, хтось штрикнув дівчинку олівцем....
Дописати коментар
Докладніше

"Дитя Ноя" Ерік-Еммануель Шмітт переказ Юлії Овчаренко-Пахарчук

Десятилітній хлопчик щонеділі приходив на аукціон дітей, там обирали дітей для всиновлення. Серед публіки могли бути справжні батьки, що нарешті повернулися з війни, або подружжя, які бажали когось усиновити. Щонеділі хлопчик приходив на той поміст з надією, що його впізнають і заберуть, а якщо не впізнають, то хоча б просто виберуть. Він шукав в очах усіх прихожих знайомі обличчя та чекав на заповітні слова на кшталт: «Синку!» або «Ось він! Я хочу цього! Я його всиновлюю!». Найбільше хлопчик переживав, що його не оберуть через його взуття, бо воно було настільки діряве, і тримались купи тільки через багнюку, яка була на ньому. І якщо черевики почистити, то існувала імовірність, що вони зовсім зникнуть. Але його гріла думка про те, що лише через взуття його не можуть не обрати. Бо він старанно мився причісувався і був дуже гарним хлопчиком. "Дитя Ноя" Ерік-Еммануель Шмітт  аудіокнига Щоразу коли він чув фразу “— Можеш іти в їдальню, мій Жозефе.”  Всі його надії на те що його ...
Дописати коментар
Докладніше