Щонеділі хлопчик приходив на той поміст з надією, що його впізнають і заберуть, а якщо не впізнають, то хоча б просто виберуть.
Він шукав в очах усіх прихожих знайомі обличчя та чекав на заповітні слова на кшталт: «Синку!» або «Ось він! Я хочу цього! Я його всиновлюю!».
Найбільше хлопчик переживав, що його не оберуть через його взуття, бо воно було настільки діряве, і тримались купи тільки через багнюку, яка була на ньому. І якщо черевики почистити, то існувала імовірність, що вони зовсім зникнуть. Але його гріла думка про те, що лише через взуття його не можуть не обрати. Бо він старанно мився причісувався і був дуже гарним хлопчиком.
.jpg)
"Дитя Ноя" Ерік-Еммануель Шмітт аудіокнига
Щоразу коли він чув фразу “— Можеш іти в їдальню, мій Жозефе.” Всі його надії на те що його оберуть танули.
Отець Понс Підбадьорював Джозефа і казав:
“- Сподіваюся, що твої справжні батьки зуміли уникнути небезпеки і невдовзі з’являться тут.”
Війна закінчилася декілька тижнів тому і всі сховані діти, мали пізнати реальність і дізнатися, чи й надалі мають родину, чи залишилися на світі зовсім самі…
Хлопчик почав згадувати останні миті з мамою, йому тоді було 6 років.
Це було в трамваї, вони їхали і він був щасливий. Ось як він її описує:
“Не питайте мене, якою була моя мама: хіба можна описати сонце? Мама випромінювала тепло, силу й радість. Я більше пригадую свої враження, ніж риси її обличчя. Поруч із нею я сміявся, і нічого лихого ніколи не могло зі мною статися.
Тож поява німецьких солдатів у вагоні мене аж ніяк не стурбувала. Але я відчув, як напружилась і затремтіла мама.”
Мама скубнула його за руку і вони швидко вибігли з трамваю.
Хлопчик трохи здивувався, бо це була не їхня зупинка. Мама пояснила що у них змінилися плани і їм потрібно до графині де Сюллі.
У гостях його нагодували смачними тістечками і графиня сказала:
« — Жозефе, не знаю, чи ти зрозумієш те, що я тобі скажу, але наша кров забороняє нам приховувати правду від дітей.
— Жозефе, твоїм батькам і тобі загрожує велика небезпека. Мама почула розмову про арешти, які відбудуться у вашому районі. Вона пішла попередити тата і всіх, кого встигне. І довірила мені опікуватися тобою. Мама, сподіваюсь, повернеться.”
Графиня повела хлопчика по будинку, щоб тимчасово його прихистити. Він дивувався скільки граних суконь було у графині і припустив, що вона працює кравчинею як і її тато. Але вона відповіла, що не шиє, а купує сукні.
У голові хлопчика роїлися думки про те, що якщо його прихистили тут, то він, мабуть теж зі шляхетної родини. І думав що саме час запитати все що його цікавить у цій ситуації.
Але заснув… Його розбудили батьки які стояли з валізами і в сльозах, навіть батько який ніколи не плакав.
Дорослі розмовляли про те, що їм якось потрібно втікати з країни і рятувати Джозефа.
Граф і графиня провели батьків і хлопчика на верхній поверх з якого було видно зірки.
“— Бачиш он оту зірку, Жозефе? — показала мама. — Це наша зірка. Твоя і моя. — Як вона називається? — Люди називають її зіркою пастуха, ми ж назвемо її «зіркою Жозефа і мами». Мама мала схильність перейменовувати зірки. Вона затулила мої очі руками, покрутила мене, а потім указала на небо. — Де вона? Можеш її показати? Я навчився безпомилково розпізнавати «зірку Жозефа й мами» у безмежному просторі.”
Хоча в кімнаті було два ліжка мама наполягла лягти усім трьом і я заснув у маминих обіймах.
Батьки пішли без прощання, мабуть, щоб уникнути сліз і переживань.
Хлопчик залишився жити у графа і графині і мав називати їх дядечком і тітонькою, а ще він старанно вивчав їхню благородну мову, бо за легендою він був голландським небожем.
Одного ранку Джозеф прокинувся від вигуків поліції:
“ — Ви ховаєте єврейську родину!”
Тітонька сказала хлопчику відповідати французькою і нічого не боятися.
Цього разу поліція повірила що це їхній племінник, але щоб не уберегти хлопчика вони вирішили його переховати у у отця Понса.
Коли хлопчик побачив отця, то здивовано сказав:
“ — У вас немає волосся, — вигукнув я. Він усміхнувся, і в цю мить я полюбив його. — Так, багато волосся випало. А те, що росте, я голю. — Навіщо? — Щоб не гаяти часу на причісування. Хлопчик зайшовся сміхом. Отже, він сам не здогадується, чому він лисий. Так кумедно…”
Отець пообіцяв навчити хлопчика їздити на велосипеді. Вони їхали велосипедом до місця призначення аж 35 кілометрів і нарешті приїхали.
Вони зайшли в аптеку і познайомилися з Мадемуазель Марсель. Яка обіцяла зробити документи для Джозефа, на ім'я Жозефа Бертена, щоб ніхто не здогадався що він єврей.
Отець залишив хлопчик з аптекаркою і Джозеф страшенно її боявся. Мадмуазель придумала йому нову легенду до нових документів. Вона звучала так:
“ — Мене звуть Жозеф Бертен, мені шість років, я народився в Антверпені, минулої зими мої батьки померли від грипу.”
У аптеку приходив бургомістр на укол, ти часом хлопчик ховався в шафі. І аптекарка дала йому завдання вкрасти у того з пальто ключі, поки вона робитиме укол.
Ключ були потрібні, щоб украсти продуктові картки, для того, щоб хлопчик міг піти з отцем і їм було що їсти.
Отець привів хлопчика у Жовту віллу. Це була свого роду школа пансіонат де перебували й інші діти.
Отець представив хлопчику його опікуна шістнадцятирічного Руді. Хлопчик з ним подружився, хоча Руді сказав, що він приносить невдачу і не варто його обирати опікуном. Руді був дуже високим рудоволосим і не розчесаним.
Пізніше його привели на службу Божу. Хлопчик боявся торкатися свяченої води, бо думав що пролунає голос, що гнівно закричить: «Це не християнська дитина! Нехай вийде! Він єврей!», але натомість відчув, як від дотику вода сколихнулася, огорнула його руку і піднялася, прохолодна й чиста, по пальцях угору.
І він вирішив, що пізніше стане католиком, бо йому дуже сподобалася служба вона була настільки красивою наче вистава.
Отець Понс сказав Джозефу, що не потрібно змінювати віру, бо його народ обраний. Бо це велика честь походити з народу, якого Бог обрав тисячі років тому. І саме тоді хлопчик зрозумів, що він зі шляхетного роду. Вони ще деякий час розмовляли про релігію.
Якось Джозеф розмовляв з Руді і той йому сказав, що запідозрив, що Отець кудись щовечора ходить. Джозеф вирішив прослідкувати за отцем.
Спочатку він подумав що той ходить молитися на одинці до церкви, а вже коли збирався йти додому до нього прийшов незнайомець з мішком. Отець взяв мішок і пішов до Жовтої вілли.
Руді і Джозефа мучила про те, що ж отець ховає у тому мішку.
Джозеф вирішив потай прокрастися в каплицю і підслухати чому отець туди ходить. Хоча сидів він дуже тихо Отець його почув і викрив. Хлопчик сказав що дуже хоче знати чому Отець ходить сюди потай. І він провів його в підвал церкви. Там була синагога. Він запалив кілька свічок, щоб усе розгледіти. Під коштовними вишитими тканинами він зберігав сувій Тори — згорток довгого пергаменту, вкритий Святим Письмом... Світлина Єрусалима вказувала, куди слід повернутися під час молитви, бо саме з цього міста молитви доходять до Бога.
І розказав про Ноя, як він збудував величезний корабель, щоб урятуватися від потопу. І повантажив на нього тварин і людей, які ще залишалися на землі. Коли вода трохи знизилася. Ной боявся, що не матиме чим прогодувати всіх мешканців ковчега. Він випустив голубку, яка повернулась із зеленою оливковою гілочкою у дзьобі, що свідчило про появу гірських вершин з-під води. Він зрозумів, що врятувати створіння Божі.
“ — Чому Бог не врятував їх сам? Йому було на це начхати? Чи він поїхав відпочивати? — Бог створив всесвіт раз і назавжди. Він дав нам інстинкт та інтелект, аби ми самі давали собі раду.
— Нині я збираю дві колекції водночас: циганську та єврейську. Все те, що хоче знищити Гітлер. Якщо в космосі не залишиться жодного єврея, що розмовляє на івриті, я зможу навчити тебе цієї мови. А ти передаси її далі.
— Тобто можна сказати, що ви будете Ноєм, а я — вашим сином! Зворушений отець опустився переді мною на коліна. Я відчував, що він хоче мене поцілувати, але не зважується. Це було добре.”
Періодично жовту віллу навідувала поліція, на щастя всі діти витримували перевірку і євреїв не знаходили.
Потай Отець з Джозефом святкували Різдво і Хануку. А ще отець хотів провести церемонію причастя.
Пізніше Руді мав розмову з Джозефом про обрізання. Він розказав, що він обрізаний і цим відрізняється від християн. Хлопчик засмутився, бо він мав надію стати християнином, а тепер зрозумів, що він дійсно інший не такий як усі.
Він, навіть, згадав що Отець завжди розділяв хлопчиків перед походами в душ. Євреї були в одній групі, а християни в іншій. Джозеф зі страхом думав, що ж робити, якщо гестапівці накажуть роздягтися.
Почався другий навчальний рік.
Отець розказував Джозефу новини про війну і було відомо, що Гітлер програє, бо американці вступили в битву.
Джозеф любив розпитувати Отця про різницю між юдаїзмом і християнством. Отець казав, що хотів би бути євреєм, а Джозеф навпаки хотів би бути християнином.
Одного разу всі діти йшли до церкви і побачили як спіймали аптекарку Мадемуазель Марсель. Під час обшуку її помешкання гестапівці знайшли негативи фотографій, що були наклеєні на підроблені документи.
Дітей було викрито. Не було потреби навіть спускати штани. Нацистам досить було розгорнути паспорти, щоб виявити самозванців.
Отець розповів гестапівцям брехливу історію про те, що він не знав що це єврейські діти. Що його обманули і він обіцяє віддати всіх дітей, але після того, як вони зберуть свої речі. Вранці. Хоча сам уже придумав як розкаже пізніше історію про бандитів в масках які викрадуть дітей.
Вночі отець заховав єврейських дітей у свою і підземну синагогу. Вранці гестапівці обшукували Жовту Віллу, але дітей уже не було. Все ж діти не могли довго зоставатися в синагозі, бо їм потрібно було щось їсти, ходити в туалет і багатьох закрадалися думки про смерть.
Тієї миті водночас із стуком у двері почулися крики: — Брюссель вільний! Ми перемогли! Англійці визволили Брюссель! Отець Понс скочив на ноги і схопив мене на руки. — Свобода! Чуєш, Жозефе? Ми вільні! Німці йдуть геть!
- Я до самого вечора не відпускав отця Понса. Обговорюючи події з кожним мешканцем села, він плакав від радості. Я сяяв від щастя і до самого вечора не злазив із його рук.
Починаючи від цього 4-го вересня 1944-го року, я завжди вважав, що Брюссель звільнили тому, що я несподівано, без недомовок, відверто сказав отцеві Понсу, що я його люблю. Це назавжди позначило моє життя.
Наступні дні в Брюсселі виявилися ще більш небезпечними і згубними, ніж воєнні часи. Ходити по вулицях було небезпечно. Харчування було проблематичним. Щоб обманути відчуття голоду, Джозеф з Руді шукали на галявині якусь темно-зелену соковитішу порівняно з іншими траву.
Аптекарка де Сюллізазнала жахливих тортур, перш ніж її вивезли кудись на Схід. Пізніше стало відомо, що нацисти нищили в’язнів у концентраційних таборах. Мільйони людських істот були вбиті, розстріляні з кулеметів, задушені газом, спалені або поховані живцем.
Джозеф знову став упісюватися в постелі. Страх приходив із минулого: жах охоплював його від думки про долю, якої йому пощастило уникнути. Безхмарними ночами він потай вибирався з будинку, щоб дивитися на небо шукав «зірку Жозефа і мами».
Отець постійно їздив у пошуках списків наших рідних які загинули у таборах. Як виявилося батько, сестри і брати Руді загинули у газових камерах Освенцима. Та одного вечора Отець приніс звістку, що мама Руді виявилась живою. Він так плакав від радості що Отець боявся, щоб Руді не помер ще до зустрічі з мамою.
При зустрічі Руді не впізнав свою маму. Бо його мама була висока владна жінка, з блакитно сталевими очима, густим чорним, прямим і нескінченно довгим волоссям. Замість цього він обнімав невисоку стареньку жінку, майже облисілу, із застиглим поглядом вицвілих сірих очей, чиє кістляве, широке й пласке тіло проступало під вовняною сукнею. Вони обіймалися і плакали.
Руді завів маму у кафе де було піаніно і сказав, щоб вона грала, бо вона дуже любила грати.
— Грай, мамо, грай. Я вижив у цій війні з думкою про те, що колись ти знову гратимеш для мене.
У неділю Жовта вілла ставала місцем, де збиралися діти, яких ховали від нацистів. З довколишніх населених пунктів привозили дітей, яких іще не знайшли їхні родичі.
Джозеф чекав щонеділі, а батьків все не було і він уже думав, що вони ніколи не прийдуть.
Він ішов з Руді і його мамою розчавлений після безрезультатних оглядин. І несподівано помітив дві постаті.
Сам не знаю чому, я кинувся їм назустріч. Мої ноги не торкалися землі. Я міг би злетіти. Я мчав так швидко, що боявся, щоб не відірвалась якась нога. Я налетів на батьків. Захекавшись, не в змозі вимовити ні слова, я їх мацав, гладив і обіймав, тримав їх на місці, не даючи ступити й кроку.
Минуло більше години перш ніж до мене повернулася здатність говорити. Протягом цієї години я їх не відпускав, однією рукою тримався за батькову руку, другу засунув у мамину долоню.
Батьки розповіли Джозефу як їм вдалося вижити і сказали, щоб він збирав речі, бо вони їдуть до Брюсселя. Хлопчик сказав що не хоче повертатися, бо йому тут надто добре з отцем Понсом. Але все ж таки вони поїхали до Брюсселя.
У величезному, безмежному, відкритому всім вітрам Брюсселі мені бракувало муру, який давав би мені впевненість. Я достатньо їв, носив пошиті на мене одяг і взуття, складав іграшки і книжки в чудовій виділеній мені кімнаті, але мені бракувало годин, упродовж яких ми з отцем Понсом розмірковували про великі таємниці. Мої нові однокласники здавалися мені нецікавими, вчителі — механічними, уроки — нікчемними, а життя вдома — нудним. Для того, щоб віднайти батьків, замало їх просто обняти. За три роки вони стали мені чужими — змінилися, поза сумнівом, вони, я, безумовно, теж. Вони покинули дитя, а одержали підлітка.
Хлопчик довго думав і вирішив стати католиком і сказав про це батькам. Він взяв велосипед і поїхав до отця Понса, щоб йому про це повідомити. Але той його не підтримав.
— Жозефе, ти — один з останніх уцілілих синів славетного народу, який щойно зазнав винищення. Шість мільйонів євреїв було вбито... Шість мільйонів! Пам’ятаючи про цих загиблих, ти не можеш більше ховатися.
Найголовніше для тебе сьогодні — визнати себе євреєм. З релігійними віруваннями це не має нічого спільного. Згодом, якщо ти й надалі цього бажатимеш, ти зможеш стати євреєм, що навернувся в християнство. Жозефе віднині Ной — це ти.
Автор переказу Юлія Овчаренко-Пахарчук
При використанні матеріалу, прошу вказувати посилання на статтю.
Тест до твору "Дитя Ноя" Ерік-Емануель Шмітт за дуже символічною ціною https://vseosvita.ua/test/test-do-tvoru-dytya-noya-erik-emmanuel-shmitt-1612400.html
Аудіокнига ДИТЯ НОЯ
Коментарі
Дописати коментар