ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
.jpg)
Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 року у селі Богополі на Миколаївщині. Воєнне лихоліття та повоєнна розруха швидко зробили його дорослим і відповідальним, як й інших хлопців і дівчат цього покоління. Після закінчення середньої школи Микола вступив до Київського інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого. Уже в перші тижні на неординарного юнака звернув увагу О. Довженко, який приїхав до Києва відібрати студентів собі на курс до Всесоюзного державного інституту кінематографії в Москві, у якому він на той час працював. Великий романтик українського кіно став для М. Вінграновського не лише учителем із фаху, а й щирим другом. Олександр Довженко навчив юнака передусім патріотизму, гуманізму, щирості та поваги до свого народу. Великий режисер так високо цінував творчу обдарованість свого учня, що на першому курсі запропонував М. Вінграновському зіграти головну роль у кінофільмі «Повість полум'яних літ». Після завершення навчання митець працював кінорежисером на Київській кіностудії.
Микола Вінграновський біографія ВІДЕОУРОК
Наприкінці 50-х рр. М. Вінграновський починає друкувати поезії, а в 1961 р. в «Літературній газеті» побачили світ його твори під назвою «З книги першої, ще не виданої». Уже наступного року ці поезії увійшли до збірки «Атомні прелюди». Її прикметною ознакою є, як зазначив В. Герасим'юк, «безкінечний ліризм без берегів». Зміст усіх його творів уписаний у часопростір рідного народу, але водночас розширений до масштабів Всесвіту. Яких би тем не торкався автор: філософських, патріотичних, особистих, — кожен рядок випромінював щирість почуттів.
Найтепліші почуття М. Вінграновський, як і його вчитель О. Довженко, віддає Україні й рідному народові. З ним митець нерозривно пов'язаний духовними основами, передусім мовою, культурою, історичним минулим, тому відчуває за все власну відповідальність.
На критику деяких ранніх творів М. Вінграновського, передусім патріотичного спрямування, за формалізм поет сміливо відповів парткерівництву такими рядками: «Якщо існує мій народ формально, / Тоді я справді справжній формаліст». Ними він виступив проти нівелювання України у складі СРСР та формальне ставленням влади до неї.
Після переслідування в країні та арештів дисидентів поезія М. Вінграновського поступово аполітизується, його твори втрачають публіцистичну пристрасть. Він створює й живе в окромішньому від реального світі — світі поезії й краси. Протягом 1970-1980-х рр. з'являються його нові поетичні збірки «Сто поезій» (1967), «Поезії» (1971), «На срібнім березі» (1978), «Київ» (1982), «Губами теплими і оком золотим» (1984), «Цю жінку я люблю» (1990), «Любове, ні! Не прощавай!» (1996). У збірках автор зосереджується переважно на філософській, пейзажній та інтимній ліриці. Водночас він відмовляється славословити партію й «тюрму народів» СРСР — і це теж на той час була принципова позиція, за яку можна було поплатитися власною свободою.
Для зрілого М. Вінграновського притаманна підвищена відповідальність перед словом як носієм духовності народу. Поет працює у напрямі естетизації лірики, він все майстерніше відтворює тони й напівтони глибокого внутрішнього життя ліричного героя. З роками поетичне мислення митця стає більш метафоричним. Поєднанням семантично віддалених або непоєднуваних слів, складним синтаксисом автор досягає унікальності образів, естетичної досконалості творів.
Аби зрозуміти зрілого М. Вінграновського, його вірш недостатньо один раз прочитати. Маємо справу з надтекстами й підтекстами, щоб «декодувати» їх, необхідно бути ерудованим і «вписаним» у національний і світовий культурний простір.
Зберегти «творчу автономність» і свободу творчості в радянські часи М. Вінграновському допомогла дитяча література, де митця не так ламали ідеологічні жорна системи. Він автор восьми поетичних збірок для дітей, прозових книжок «Первінка» (1971), «Сіроманець» (1977), «Кінь на вечірній зорі» (1986), «Літо на Десні» (1983). За прозові твори для дітей у 1984 р. письменникові присуджено Державну премію імені Т. Г. Шевченка (нині — Національна премія України імені Тараса Шевченка).
У доробку автора — твори на історичну тему: роман «Наливайко» (1991) та нарис «Чотирнадцять столиць України» (1997). У його фільмографії понад двадцять робіт як актора, режисера, кіносценариста художніх і документальних фільмів.
Яким би не був різноплановим митець, основою його світосприйняття завжди була любов. У інтерв'ю з поетесою Любов'ю Голотою він визначив філософію свого життя і творчості, своєрідну їх «матрицю» так: «Спосіб життя, думання, мислення, — це спосіб любові, а не ненависті. На любов треба більше зусиль. Ворожнеча й ненависть лежать на поверхні, любов — в глибині».
«У синьому небі я висіяв ліс...» (1965)
Поезія розпочинає збірку «Сто поезій». Як зазначав Василь Герасим'юк, саме з цього вірша «почався справжній Вінграновський... навіть ті, які не розуміли його масштабу, відчували, що тут є якась музика, яка своєю суттю виривається з цього лінійного світу і своїм багатоманіттям набирає той масштаб, який справді підносить поезію».
Твір є поетичним освідченням ліричного героя на схилі літ («вечірня хода») коханій жінці в глибоких інтимних, а Батьківщині — в патріотичних почуттях. Кожна строфа — це розгорнута багатошарова метафора. Перші дві строфи пройняті складною фольклорно-міфологічною символікою. У перших рядках ліричний герой зізнається коханій, що він «У синьому небі... висіяв ліс». Ліс у міфології багатьох народів світу, та й у сучасній психології, є символом жіночого начала, надприродного, несвідомого й таємничого, яке юнакові потрібно осягнути. Не випадково у фольклорних казках саме в ліс приводили хлопчиків для проведення ритуалу ініціації (перетворення юнака в чоловіка). Ліс М. Вінграновського «з берези і дуба» — двох дерев, які символізують відповідно жіноче й чоловіче начало. У поєднанні вони стають джерелом магічної сили та оновлення, не дають ліричному героєві впасти. Культ лісу в світовій поезії — це водночас і культ сили землі, втіленої в деревах, образ Батьківщини, а небо символізує високе духовне начало.
Друга строфа розвиває й поглиблює переживання ліричного героя. Образ моря є багатозначним символом вічності, створення світу й повернення до Вітчизни. Водночас він уособлює глибини людського буття, що завжди в постійній зміні. Ліричний герой протягом життя прагнув зробити і кохану, і Батьківщину щасливими, щоб мрії стали реальністю («Я висіяв сни із твоєї весни»). Смислову цілісність перших двох строф автор підкреслює однаковим перехресним римуванням — абаб.
Наступна строфа — своєрідний висновок з двох попередніх. У ній виражено захоплення світом (небесною, земною і водною стихіями), а також унікальністю коханої й Батьківщини: «У синьому небі, у синьому морі... / Тебе вони являть і так і замруть». Цю строфу виокремлює й інше, ніж у попередніх строфах, кільцеве, римування: абба.
Від оспівування сили почуття на макрорівні ліричний герой переходить до оспівування перетворювальної сили любові-кохання безпосередньо для ліричного героя. Його кохана, як і рідна земля, — це і сенс існування («і птиці, і стебла»), і опертя: «В дорозі і небо над нами із тебе, / І море із тебе... дорога тверда». Отже, інтимне й громадянське начала, кохання до жінки й любов до України в цій поезії, як, до речі, і в багатьох інших, у М. Вінграновського нероздільні. «Образ України в інтимній ліриці М. Вінграновського, хоча й «захований» за образом Коханої, зітканий зі звуків, кольорів, запахів... На думку митця, у любові до України, як і в любові до жінки, висвічується людська сутність, здатність віддати себе всього, тому і співіснують ці любові в бутті ліричного героя в одному вимірі», — зазначає дослідниця О. Гальчук.
Поетичні образи глибинні й багатозначні, тому що М. Вінграновському притаманна особлива культура почуттів і оригінальний спосіб їхнього відтворення. На перший погляд, текст алогічний, у ньому поєднуються начебто непоєднувані речі, повторюються кількаразово одні й ті ж сполуки слів. Але саме такі поетичні прийоми дають поетові можливість витворити оригінальні образи.
ГУСЕНЯТКО Вінграновський Микола аудіокнига
Коментарі
Дописати коментар